Lesen für die Ukraine (VIII.)

Serhij Zhadan: Saisonarbeit in den Karpaten, 17. März 2014
17. 3. 2014

Сергій Жадан

Марадона, Харків: Фоліо 2007.

Сезонна робота в Карпатах

В Карпатах повітря прогрівається швидше
ніж усюди, ясна річ – гори, ліс, зелений туризм,
але навіть тут трапляються речі загадкові
й моторошні. Скажімо, рік тому на лісовій дорозі,
за пару кілометрів звідси, вбили жінку. Поліція
намагалась когось знайти, але кого ти в горах знайдеш –
найближчі потенційні вбивці живуть за двадцять кілометрів звідси,
себто в Словаччині. Але щось вони собі там винюхали, натякали
що знають убивцю, але не скажуть – аби не заважати слідству.
Не знаю, не знаю, що вони досліджували, але слідству справді
краще не заважати. І тепер всім, хто проходить цією дорогою,
скажімо о пів на першу ночі, обов’язково стає
моторошно, ця атмосфера смерті, хапає тебе за волосся
і підіймає над деревами, і ти бачиш всіх потенційних убивць,
і боїшся ступити на землю,
яка вже прогрівається,
вже прогрівається.

Давайте подумаємо, радились поліціянти поміж собою,
як це могло бути. Ось вона вийшла на дорогу і побачила цих
похмурих чоловіків, які переганяли глухими дорогами
свої отари. І ось вона стала просто проти них і кожен
із них подумав – ось ця жінка, яка несе сум’яття у наші душі,
яка внесе розбрат поміж наших овець, яка дістане флейту
і наші вівці, гордість сільського господарства республіки, підуть за нею
в безчасся і морок. І що в такому разі було далі? – далі намагались докопатись
до правди поліцянти. А далі один із них заговорив: браття, я знаю,
що ви думаєте, ви думаєте, чи стане у нас снаги зупинити її, цю жінку, яка хоче
забрати наші душі і наших овець, то ось що я вам скажу – подих
туману стоїть за цієї жінкою, вільгість і тьма пливуть з-під її повік,
трепет огортає мене, коли я дивлюсь їй у вічі. Ну, а після цього вони,
мабуть, і проламали їй череп сокирою. Так, погодились усі поліціянти,
мабуть так воно і було.

А потім, коли вони лишили її посеред дороги, і пішли
далі зі своїми отарами, з лісу сторожко почали
виходити духи, чорні духи туману, почали виходити потопельники
із найближчого озера, за ними вийшли дзвонарі з найближчих церков
і крадії побутової техніки з найближчої станції, за ними
йшли одинокі рибалки, котрі виловлювали в гірських
потоках мертвих птахів, йшли монстри з найближчих урочищ,
тягнучи за собою возики з супермаркетів, ішли
трактористи, які вивозили ліс і платили за нього
золотом і дизельним паливом, за ними
виходили лемки – ці растамани Карпат, з усім своїм крамом,
з клунками, грамофонами, файками і молоком,
виходили, мовчки ставали над нею і говорили –

джа проклав цю дорогу між теплих буків,
джа поклав тобі серце між лопаткою і лівим соском,
дихаймо, сестро, разом,
співаймо разом –
це небо Карпат,
синє, мов кольори пепсі,
зелене, мов океан,
пливімо, сестро, разом,
в теплі нори Гарлему,
в наш тихий лемківський Гарлем,
з його димами і соусами,
з чорних портів Гамбургу,
з барвистих портів Амстердаму.

Ага, скоріше за все, так воно все і було –
хитали головами поліціянти, – мабуть саме так, інших варіантів
просто немає. Ох, – додавали, – це таємниче життя,
невмотивовані вчинки. Трава обплітала їхні
черевики, і лісові жуки заповзали їм до кишень
і мучились там
від самотності.

Serhij Zhadan

Maradonna. Charkiw: Folio 2007.

Saisonarbeit in den Karpaten

In den Karpaten erwärmt sich die Luft schneller
als anderswo, klar, Berge, Wald, Ökotourismus,
aber sogar hier geschehen mysteriöse
und beängstigende Dinge. Letztes Jahr zum Beispiel, da wurde auf dem Waldweg,
ein paar Kilometer von hier, eine Frau ermordet. Die Polizisten
versuchten jemanden zu finden, aber wen findest du schon in den Bergen –
die nächsten potentiellen Mörder leben zwanzig Kilometer weit weg,
in der Slowakei also. Sie hatten da aber was aufgespürt, deuteten an,
sie würden den Mörder kennen, wollten aber keinen Namen nennen – um die Ermittlungen
nicht zu behindern.
Keine Ahnung, keine Ahnung, was sie da untersucht haben, aber die Ermittlungen
sollte man
wirklich
besser nicht behindern. Und nun bekommt es jeder, der diesen Weg entlangläuft,
um ein Uhr nachts zum Beispiel, unweigerlich mit der
Angst zu tun, diese Todesstimmung, sie packt dich an den Haaren
und hebt dich über die Bäume, und du siehst alle potentiellen Mörder
und hast Angst, die Erde zu betreten,
die sich doch schon erwärmt
schon erwärmt.

Lasst uns mal überlegen, sagten sich die Polizisten,
wie es gewesen sein könnte. Sie ist also den Weg entlang gekommen und hat diese
finsteren Männer gesehen, die ihre Schafherden über die unwegsamen
Pfade trieben. Und plötzlich stand sie vor ihnen, und alle
dachten – diese Frau da, die Verwirrung stiftet in unseren Seelen,
die Zwietracht sät unter unseren Schafen, die ihre Flöte hervorholt,
und unsere Schafe, der Stolz der nationalen Landwirtschaft, folgen ihr nach
in Zwischenwelt und Dämmer. Und was ist dann passiert? – versuchen die Polizisten
weiter zur Wahrheit vorzudringen. Einer von ihnen hat dann gesagt: ich weiß,
was ihr denkt, ihr denkt, haben wir genügend Bums, um sie aufzuhalten, diese Frau, die
unsere Seelen und unsere Schafe entführen will, und ich will euch was sagen – ein Nebel-
stoß steht hinter dieser Frau, Nässe und Dunkel quellen ihr unter den Wimpern hervor,
Zittern erfasst mich, als ich ihr in die Augen sehe. Nun, und danach haben sie
ihr vielleicht mit der Axt den Schädel zertrümmert. Ja, stimmten die Polizisten zu,
so könnte es gewesen sein.

Und dann, als sie sie auf dem Weg liegengelassen und
ihre Herden weitergetrieben hatten, kamen die Geister
aus dem Wald hervor, schwarze Nebelgeister, die Ertrunkenen aus dem benachbarten See
kamen hervor, hinter ihnen kamen die Glöckner aus den benachbarten Kirchen
und die Küchengerätdiebe von der benachbarten Bahnstation, hinter ihnen
gingen die einsamen Angler, die tote Vögel aus Berg-
bächen fischten, es kamen die Monster von den benachbarten Flurgrenzen,
Supermarktwagen hinter sich her zerrend, es kamen
die Traktorfahrer, die Holz abtransportierten und mit
Gold und Diesel bezahlten, nach ihnen kamen
die Lemken, diese Rastamanen der Karpaten, mit all ihrer Ware,
ihren Bündeln, ihren Grammophonen, mit Pfeifen und Milch,
sie kamen heraus, traten schweigend auf sie und sagten:

Jah hat diesen Weg zwischen den Buchen angelegt,
Jah hat dir das Herz zwischen Schulter und linke Brustwarze gelegt,
lass uns zusammen atmen, Schwester,
lass uns zusammen singen –
dieser Karpatenhimmel,
pepsiblau,
ozeangrün,
lass uns zusammen schwimmen, Schwester,
hinein in die warmen Höhlen von Harlem,
hinein in unser stilles Lemken-Harlem
mit seinen Dünsten und Soßen,
aus den schwarzen Häfen von Hamburg,
aus den schillernden Häfen von Amsterdam.

Hm, so wird es wahrscheinlich gewesen sein,
nickten die Polizisten, vielleicht genau so, anders ist es
einfach nicht denkbar. Oh, fügten sie hinzu, dieses geheimnisvolle Leben,
die unmotivierten Handlungen. Gras umrankte ihre
Schuhe, und die Waldkäfer krochen ihnen in die Taschen
und waren geplagt
von Einsamkeit.

(Claudia Dathe)

-

Ihr Kommentar

Ihre E-Mail-Adresse wird nicht veröffentlicht. Erforderliche Felder sind mit * markiert.


Newsletter

Blog

Übersetzungswürfel

Translating cube

Veranstaltungen

Events